Як правильно «нічого не робити»

Для різних завдань підходять різні техніки медитації. Спостереження за диханням краще використовувати тоді, коли завдання — додати більше спокою та розвинути навичку зосередженості й односпрямованої уваги. Сканування тіла або практика відмічання (ноутинг) підходять тоді, коли потрібно краще розібратися в тому, що відбувається, тобто додати ясності.

Є також техніка, у якій передусім розвивається навичка рівностності (урівноваженості). У ній ми вчимося відпускати не лише судження, а й узагалі будь-яку спробу контролю, будь-яке зусилля. Цю техніку часто називають «Просто сидіти» (сікантадза) або, у версії Шинзена Янга, «Нічого не робити».

Оскільки ця практика водночас і дуже проста, і дуже складна, існує велика кількість коментарів і застережень щодо її виконання. Є чудове відео Шинзена Янга, у якому він розкриває різні нюанси цієї техніки. Тут ми пропонуємо переклад цього відео.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Багато з технік, яких я вас навчаю — наприклад, практика відмічання (ноутингу) та інші — передбачають певне зусилля. Але іноді корисно також відпускати саме зусилля. Техніки, яким я зазвичай навчаю, передбачають прийняття рішень. Навіть коли ви відмічаєте те, що відбувається у практиці ноутингу, ви момент за моментом обираєте, на яких явищах зосереджуватися і яку стратегію роботи застосовувати.

Тому добре мати практику, у якій узагалі немає жодного вибору — навіть вибору того, куди спрямовувати увагу. Дехто називає її «усвідомленням без вибору» (choiceless awareness); дехто — «просто сидіти»; інші — Велика Досконалість (дзогчен) або Велика Печатка (махамудра). Існують різні способи описати цю практику. Мені подобається називати її «Нічого не робити».

Є спосіб правильно виконувати практику «Нічого не робити» — певні принципи. Оскільки слова «робити» і «нічого» очевидно не дуже узгоджуються між собою, тут є низка доволі тонких моментів щодо того, як саме цю практику виконувати.

Техніка «Нічого не робити» створена таким чином, щоб із часом зробити вас більш чутливими до певної структури — ланцюга зв’язків у людській свідомості, який контролює увагу. Підкреслю: саме з часом, а не під час конкретної сесії медитації. З плином часу ви дедалі ясніше починаєте помічати цю структуру і тим самим створюєте умови для того, щоб вона могла на певний час вимикатися.

Якщо ви спробуєте вимкнути її самі, це не спрацює, оскільки для того, щоб спробувати її вимкнути, вам спершу потрібно, щоб вона працювала. Техніка «Нічого не робити» не передбачає, що ви просто простягнете руку і вимкнете самі себе. Вона створює ситуацію, у якій природа ніби «вирощує» таку руку, «простягає» її і на короткий час вимикає вашу роботоподібну самість. Можете не хвилюватися: через деякий час і ви, і світ знову «повернетеся онлайн», тож нічого страшного не станеться.

Загалом, це один зі способів дивитися на цю техніку: з часом вона створює певні умови; ви розвиваєте чутливість до тієї частини себе, яка контролює увагу (а це дуже, дуже давня частина нашої психіки); і коли ця чутливість стане достатньо розвиненою, то на короткі проміжки часу ця частина буде вимикатися.

Багато людей, розповідаючи мені про те, що відбувається під час сесій медитації, кажуть: «Я не можу вибрати, що саме робити в певні моменти. Мене бентежить велика кількість варіантів». Це дуже хороший досвід! Я розумію, що вам може здаватися, ніби це поганий досвід, але насправді це дуже хороший досвід — тому що в такі моменти, коли ви відчуваєте: «Я не знаю, що мені зараз робити зі своєю медитацією», — та частина, яка контролює увагу, є максимально активною.

І саме ця частина з часом вимикається як результат виконання техніки «Нічого не робити». Корисно помічати моменти, коли вона максимально активна, тому що це показує вам: «Ось як це проявляється». Оце внутрішнє міркування: «Я не знаю, що мені робити, і мені потрібно з цим визначитися» — коли воно виникає у практиці, є проявом простору вибору. І це добре, адже увага спрямовується до самого простору вибору. Поставтеся до цього з любов’ю. Можливо, саме це — хороший момент для практики «Нічого не робити».

Інструкція до практики «Нічого не робити» дуже коротка — лише два речення.

1. Нехай відбувається те, що відбувається.
2. Як тільки ви помічаєте намір якось керувати своєю увагою — відпустіть цей намір.

Давайте розглянемо неминучі труднощі, які виникають у розумінні цієї техніки. У ній нічого не сказано про те, що потрібно підтримувати намір відпускати будь-які наміри. Формулювання дуже точне: коли ви усвідомлюєте намір якось контролювати свою увагу — відпустіть цей намір. Може здатися, що від вас вимагається щомиті перевіряти, чи присутній якийсь намір, і постійно підтримувати намір відпускати ці вторинні наміри. Але в такому випадку ви робите дві речі одночасно, а не «нічого»…

«Нехай відбувається те, що відбувається» означає, що які б сенсорні переживання не виникали — дозволяйте їм виникати. Ви можете бути дуже розслабленими, сонливими або навіть час від часу «відключатися». Можете надовго занурюватися в неусвідомлені роздуми, можете бути не дуже зібраними, не надто ясними або врівноваженими. Усе це може відбуватися. І все це входить у завдання «нехай відбувається те, що відбувається». У цій техніці ніде не сказано, що подібні речі не можуть траплятися. Можливо, саме це і буде всім тим, що відбуватиметься з вами під час сесії.

Але є і друга частина інструкції: «Як тільки ви помічаєте намір якось керувати своєю увагою…». Якщо ви помічаєте, що хочете щось змінити в тому, що відбувається, — відпустіть цей намір.

Неминуче виникає запитання: що станеться, якщо я не можу його відпустити? У такому разі потрібно прояснити, що означає «відпустити» і що означає «намір». Формулювання було дане дуже точно: як тільки ви помічаєте намір якось керувати своєю увагою — відпустіть цей намір.

Намір — це щось таке, над чим, за визначенням, ви маєте повну владу. Ви можете ініціювати його або відпустити. Наприклад, я маю повну владу над рухом своєї руки: я можу підняти її або вирішити її не піднімати.

Відпустити — не означає «позбутися». Це відбувається в моменті: ви відпускаєте намір, і він може одразу ж повернутися. Це нормально. Коли він повертається — знову відпустіть його. Якщо ж ви не можете відпустити його навіть на секунду, це означає, що у вас немає повної свободи вибору щодо цього. Тоді це вже не повноцінний намір, і тут просто нічого відпускати. Усе, що ви сприймаєте як намір контролювати увагу, але не можете відпустити, — не є частиною вашої свободи вибору, тобто це щось, що просто відбувається з вами. Якщо ви не можете відпустити намір, то і не повинні цього робити, адже це вже не належить до цієї техніки.

Також ця техніка не передбачає обов’язкового переживання спокою, хоча спокій може з’являтися як її результат — і з часом справді часто з’являється. Якщо ж ваші переживання під час виконання цієї техніки стають дуже неприємними або надто збуджуючими, немає жодної причини продовжувати її виконувати. Я люблю повторювати: якщо практика відмічання (ноутингу) вас надто збуджує — спробуйте «нічого не робити». Якщо ж під час практики «нічого не робити» ви стаєте занадто розсіяними або «розмитими» — спробуйте відмічання (If noting makes you racy, try Do Nothing. If Do Nothing makes you spacey, try noting).

Зверніть увагу на фразу: «Як тільки ви помічаєте…» Ми можемо дуже рідко помічати намір керувати увагою — і це цілком нормально. Я ніде не кажу, що ви будете помічати це часто. І, зокрема, ніхто не просить вас щосекунди відстежувати, чи присутній такий намір. Потрібно просто дочекатися моменту, коли виникне усвідомлення цього наміру. Це усвідомлення може з’явитися швидко, але може минути й досить багато часу, поки ви перебуваєте в мріях або сонливості. З точки зору практики це абсолютно нормально.

Це гом-ме. Учора я розповідав вам про дагме. Я казав, що ме означає «без». Даг — це «я», самість. Гом — тибетське слово, що означає медитацію. Отже, гом-ме — це «не-медитація». Звісно, ви все ж таки медитуєте. Справжнє гом-ме — це стан, у якому 99,99% людей перебувають увесь час: вони справді не медитують. Але ця практика все ж є формою медитації — такою собі медитацією без медитації. Отже, щойно ви розпізнаєте появу наміру — відпустіть його, коли б це не сталося. Можливо, це відбуватиметься рідко.

Також очевидно, що в цій практиці ми не відмічаємо і не називаємо переживання (не робимо лейбелінг).

Часте запитання: «А що робити, якщо у мене виникає намір змінити позу?». Це нормально. Я сам не піддавався цьому надто часто, але ця техніка працює не стільки з рухами, скільки з думками.

Що всередині нас вирішує почати думати або перестати думати?
Що всередині нас намагається придушити думки, спрямувати їх кудись або, навпаки, втягнутися в них і почати їх «обмірковувати»?
Що всередині нас використовує думки, щоб щось зробити з думками?…

Саме до цього (якщо це взагалі можна назвати якимось «місцем») з часом і почне розгортати вас ця техніка.

Під час практики у вас самі собою виникатимуть зосередженість, ясність і врівноваженість. Немає потреби формувати намір, щоб вони з’явилися — вони виникають самі. І немає потреби їх зупиняти, адже для цього знадобився б намір зупинити природну автоматичну реакцію медитатора. Тож ви зовсім не втручаєтеся в ті якості зосередженості, ясності та врівноваженості, які виникатимуть як закономірний результат вашої практики і напрацювання інших технік. По суті, у цьому й полягає ідея. Якщо якась медитація і відбувається в межах цієї техніки, то вона відбувається завдяки всім тим медитаціям, які ви виконували раніше. Можна сказати, що вона медитує вас. Ви не медитуєте.

Вас медитують дві речі: накопичена інерція попередньої практики — називайте це як завгодно: природа, Дух, час, Бог, Благодать — обирайте слова, які вам ближчі.

Повторю ще раз: ви не медитуєте — вас медитують дві речі. Перша — це накопичена інерція всього того, що ви робили раніше. Друга — ота «штука», якій ви самі можете дати будь-яку назву.

Колись, можливо, ця техніка вже не буде потрібна. У нас з’явиться повна діаграма всіх нейронних зв’язків центральної нервової системи людини. Ця діаграма буде надзвичайно складною (навіть сказати «надзвичайно» буде слабко), але, ймовірно, ми зможемо точно вказати на той ланцюг зв’язків і навіть на короткий час вимикати його зовнішнім впливом, за бажанням викликаючи переживання свободи від обмеженої самоідентифікації.